Мета. Познайомити учнів з історичними віхами України; значенням захисника Вітчизни на кожному етапі становлення Української держави. Виховувати почуття патріотизму, відданості своїй Батьківщині; почуття поваги, шани до людей, що не шкодуючи власного життя, творили сьогодення незалежної України.
Обладнання: портрети історичних постатей княжої доби, козацької доби,
років Центральної Ради та років Великої Вітчизняної війни, сучасності;
матеріали для музичного супроводу; інструкційні картки: метод
«Прес».
Вступ.
Вірш:В.Сосюри «Любіть Україну» (підручник 8 кл.с.151-152)
(Зінченко А.)
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов"їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Вчитель: Українська земля з давніх давен славиться своїми синам – захисниками,
що не шкодуючи власного життя, захищали її від ворогів. Вправа «асоціативний кущ»
Захисник Вітчизни -
Які асоціації виникають у вас з цим виразом?
(На дошці записую думки учнів).
Сьогодні ми з вами проїдемо славетними сторінками історії, аби збагнути і усвідомити всю
велич захисника Вітчизни.
Сторінка один
Княжа доба
Заспіваю вам не пісню
Про стару старовину,
Розкажу я вам не казку,
А бувальщину одну.
Розкажу вам про минуле,
Що вже мохом поросло,
Що, нащадками забуте,
За водою попливло.
Перед вами стародавні
Пройдуть хвилями часи,
Із могил до вас озвуться
Наших предків голоси. (Ковальчук В.)
Славна в Рюрика дружина,
Всім далась вона взнаки,
А Аскольд і Дір — найперші,
Найславніші вояки.
Нудно їм сидіти вдома
Без походів, без боїв,
І вони прохають князя,
Щоб на волю їх пустив.
Князь подумав і дозволив.
Попрощалися вони
І з такими ж вояками
Посідали на човни.
І по Волхову угору
В невідомий край летять.
Мов орлів широкі крила,
Їхні весла лопотять.
Приплили до краю Волхов,
Далі витягли човни (Сич В.)
І в лісах шляхів шукають
До чужої сторони.
Бачать — річка. Довго нею
Геть на полудень плили,
Аж угледіли на горах
Місто, вежі і вали.
Приплили, на беріг вийшли
І питають у полян,
Хто живе у цьому місті,
Хто тепер у ньому пан?
“Тут колись жили, та вмерли
Кий, Хорив та Щек, брати.
А тепер ми під хозаром, —
Животій та дань плати”.
“Не журіться!” — Дір промовив.
“За мечі!” — Аскольд гукнув.
Кожний птахом стрепенувся,
Кожний гнівом спалахнув.
Налякалися хозари
І в степи біжать гуртом.
І дружина здобуває
Пишний Київ над Дніпром.
Стали вільними поляни…
Вихваляють вояків,
А Аскольда разом з Діром
Вибирають на князів. (Сич В.)
Мудрість Ярослава
Вся була в його ділах,
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах.
Щоб не нищити народу
І народного майна,
Не хотів він воювати, (Шишко )
Не тягла його війна.
Він прогнав лише поляків,
І, щоб ворог тихшим став,
Він твердиню понад Сяном —
Ярослав свій збудував.
Та ходив на печенігів
І черкесів під Кавказ,
Що на нашу Україну
Нападали раз у раз.
Та з Редедею касозьким
Ярославів брат Мстислав
Бивсь хоробро в поєдинку
І Редедю подолав.
Наш співець Боян великий,
Найславніший із співців,
Сплів йому вінок безсмертний,
Із пісень безсмертних сплів.
Пролетіли дні короткі…
Перед смертю Ярослав
Всіх своїх синів покликав
І з любов’ю проказав:
“Вас я, діти, покидаю,
Йду я в ліпшу сторону,
Але, діти, пам’ятайте
Мою заповідь одну:
Не сваріться, жийте в згоді:
Тільки мир збере усе,
А незгода, наче вітер,
Все по полю рознесе.
Як не будете всі разом
Йти до спільної мети,
Ви, державу зруйнувавши,
Подастеся у світи.
Ви розгубите ту землю,
Що придбали вам батьки,
А тинятиметесь всюди, (Шишко Н.)
Як вигнанці й жебраки”.
Сторінка друга.
Козацька доба.
6 грудня 1240 року закінчилась історія старого княжого Києва,поховавши під руїнами Десятинної церкви останніх захисників свого міста. Могутня Київська Русь перестала існувати, а для її народу почалась епоха двохстолітнього татарського рабства. З 1349 року український народ під подвійним ярмом-татарським і польсько-литовським. Хто тільки не зазіхав на українські землі! Страшна епоха золотої орди, Кримської орди. У 1482 році Менглігерей спустошив Київщину, знищив околиці Києва, кілька років татари шматували Поділля і Галичину. Щороку з України забирали в орду кожного десятого хлопця й десяту дівчину…
За річкою вогні горять:
Там татари полон ділять.
Село наше запалили
Стару неньку зарубали, (Воїна Б.)
А миленьку в полі взяли
У долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей везуть:
Коло шиї аркан в’ється,
А на ногах ланцюг б'ється…
«Од татарських нападів народ став тікати з пограничних місць у глиб України,
а на межі з татарщиною залишилось вільне, порожнє Дике Поле, яке сягало аж по сучасну Київщину» А коли в Україну прийшли польські закони та порядки, багато сміливців почали тікати на вільні землі Дикого Поля. Молоді
українці вирушали ватагами зі зброєю, обирали отамана, будували курені та січі від можливого набігу татар. Життя на «вольниці» без пана і холопа дедалі більше вабило молодих людей. А коли їм вдавалося відбити бранців і награбований товар – щастю не було меж. Отож поступово само організовані козаки ставали захисниками рідного народу. Проходили роки, десятиліття. Козацький рух настільки поширився, що став військовою політичною силою.
І в 16 столітті Дмитро Вишневецький своїм коштом разом з козаками будує на Хортиці фортецю – перший козацький бастіон захисту від завойовників. Для змученого віками народу України Хортиця стала символом боротьби за незалежність. (Полячек С.)
Над Хортицею хмари, як віки…
Дніпро біжить за ними у погоню,
Сивіючі, обпалені боки.
Як на дніпровській переправі – коні…
Давай уяву пустим до води,
Які вона таїни перекаже?
Іди на клич, козацький кінь іди !
Та не придуманий, ти справжній.
Я виріс тут і знаю, що трава,
Коріння переплівши, вкрила тайну –
Гетьманський скарб, де мерзне булава,
Де царгородський меч мовчить причайно,
Не руште тайну, хай в землі живе!
Козацький кінь з сучасною підковою,
Згадавши про сідло, нас повезе
Іржання над дідизною Дніпровою.
Хмаринки множаться і гаснуть на льоту.
І кінь на вечоровім водопої
Губами вип’є хмару золоту,
Не зрушивши гармонії земної!!! (Громик В.)
Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям,
яка боронила свою землю і українськи народ від завойовників. Запорозька
Січ уславилась іменами Байди Вишнивецького, Сагайдачного,Хмельницько-
го, Дорошенка, Сірка, Виговського…
Найбільшу славу здобув ,Богдан Хмельницький. Ціла доба в історії України зветься Хмельниччиною. Служити в козацькому війську вважалося в народі найпочеснішою справою. Навіть ті матері, що в звичайний час благали синів не ходити на Запорожжя, під час великого походу самі виряджали дітей у військо.
З суботи на неділю заказали на війну:
Заказали на війну: хто сина має:
А хто немає хай, наймає. (Новосад І.)
Мама нянька свого синка Іванка.
Та й та вислала, та научала:
«Ой ідь, сину та на війночку!»
Чорна хмара наступає,
Либонь дощик буде.
Вже ж нашого Запорожжя
Довіку не буде.
Бо цариця, наша мати,
Напуст напустила:
Славне військо запорозьке
Та й занапастила…
Ой із-за гори, з-за Лиману
Вітер повіває:
Кругом Січі Запорозької
Москаль облягає… (Скриннік О.)
Український народ залишився без власного війська,отже – втратив свободу. Бо народ, якщо він не має ким і чим себе захистити, не може бути вільним. Але поки живе в народу пам’ять і пісня, він прагне волі, і хоч через століття, а все ж здобуде її. (Новосад І.)
Мій предок з поля бою виніс
Крізь випуклі щити ворожих лав.
Дорогу і з неволі Перебийніс
Булатом блискавці прокладав.
Живе мій рід нескорений, невбитий,
І наша рідна пісня не вмира.
Підводиться прапрадід знаменитий
На світовому обрії Дніпра. (Полячек С.)
Сторінка три
Центральна Рада
Українська армія може по праву пишатися своєю історією, своїми традиціями.
Ніколи наші війська не загарбували чужих територій, не посягали на чуже добро, чужі землі, ніколи не були агрессорами. (Бульчук А.)
Вони ішли у безвість білих піль, у бій,
Щоб не вернутися або здобути,
І зупинилися на станції малій,
Де написом видніла назва:
“Крути”.
Не повернулися упало триста їх
А ми донині їх не можемо забути,
Моментом нації, моментом нас усіх,
Навіки стала назва — слово “Крути”.
На Аскольдовій могилі поховали їх,
І хоч народ ще й дотепер закутий,
Та він живе, бо смертю молодих
Він смерть переборов там, де містечко Крути.
Українська армія може по праву пишатися своєю історією, соїми традиціями.Ніколи наші війська не загарбували чужих територій, не посягали на чуже добро, чужі землі, ніколи не були агресорами. (Бульчук А.)
Настав бурхливий 1917 рік. Взимку цього року в Петрограді перемогла лютнева революція. Цар Микола ІІ зрікся престолу. Так припинилася трьохстолітня історія царської династії Романових.
17 березня 1917 року була створена Українська Центральна Рада. Очолив її відомий громадянський діяч, історик Михайло Грушевський. Із створенням Центальної Ради перед українцями відкрились нові перспективи і люди раділи з цього. У ті дні вулиці міст України потопали у весняній повені жовто-блакитних прапорів, широко і гучно лунав український національний гімн “Ще не вмерла Україна”. (Вознюк К.)
Та недовго вважала себе Україна складовою частиною Російської держави. Центральна Рада вирішили зміцнити своє становище в краї. Для цього потрібно було заручитись підтримкою всього українського народу. Здобувши могутню підтримку народу та виконуючи його волю, Центральна Рада стала домагатись від російського уряду офіційного визання автономії України. Та даремно, бо російський уряд непримеренно ставився до бажання українців бути господарями на своїй землі.(Вознюк К.)
Не діставши від Тимчасового уряду Росії права на самостійність, Центральна Рада самочинно у червні 1917 року видаа Перший універсал. “Народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям”, - говорилося в цьому універсалі. Потрібен був уряд, який незабаром створила Центральна Рада. Назвали уряд Генеральним секретаріатом. Головою Генерального секретаріату став Володимир Винниченко — відомий діяч українського визвольного руху, письменник.
Центральна Рада в листопаді 19917 року проголосила чіоїм Третім універсалом утворення Української Народної Республіки. Вона вирішила взяти в свої руки ведення всіх справ на території України. Рада проголосила свободу: слова, віросповідання, зібрань, недоторканості особи, житла тощо. Тому Рада та її Уряд мали велику популярність і підтримку серед народу.Перед лицем драматичних обставин Центральна Рада, виконуючи народну волю, своїм Четвертим універсалом 22 січня 1918 р. Перед усім світом проголосила Україну самостійною державою.(Бульчук А.)
На жаль у лиху годину відродилася Українська держава, яка з самого початку опинилась в дуже скрутному становищі. Центральна Рада закликає у той грізний час всіх щирих українців підійматися на оборону рідної землі і держави. Та не всі стали одностайно на захист свого уряду. Хоч час для нашого краю був доленосний. На допомогу рідній Україні поспішила молодь — учні київських гімназій і студенти університету. З них організували Студенський курінь, який 29 січня 1918 р. Неподалік від Києва, на залізничній станції Крути, вступив у кровавий бій з більшовиками. Хоробро і завзято боролися молоді українські хлопці.
Супроти хижої навали,
Супроти смерті — в стужу й сніг _
Ось тут вони, ось тут стояли,
І всього жменька — триста їх.
Стихали Києва хорали.
Його залсін ці юнаки.
Ось тут редут. Ось тут вмирали,
Приймали кулі і штики. (Андрієвич В.)
І пам'яттю не оминули
Останній бій, останній крик,
Ці Фермопіли наші — Крути,
А Берестечко — їх двійник.
Ген визирала мати сина. Дівчата в'яли на порі.
Лиш червонилася калина.
Ще дужче в кожному дворі. (Вознюк К.)
І не уславленні спартанці,
А хлопці з роду відчайдухх -
Ці гімназісти, ці повстанці...
Ость тут їх непоборний дух.
І слава встає не вмерши,
Ятрить крізь відстані і час,
Було їх триста... Триста перший - (Вознюк Т.)
І ти,
І я І кожен з нас.
Сторінка чотири
Велика Вітчизняна війна
Славу українські солдати здобули на фронтах Великої Вітчизняної війни, яка
тривала з 1941 до 1945 року. За цей час загинуло 27 мільйонів радянських воїнів.
(Тимощук Д.)
В нас клятва єдина і воля єдина
Єдиний в нас клич і порив;
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!
Ми сталлю з гармати свинцем з карабіна
Розтрощимо вщент ворогів,
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!...
Вкладає меча в руки вірного сина (Гончаревич О.)
Наш край,щоб цей меч пломенів.
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою фашистських катів!...
Історична Бажанова «Клятва» пролунала вже на другий день після того, як ворог напав на нашу рідну землю. Вона кликала і вселяла віру в перемогу. Немає більшого покликання,як захищати рідну землю. «Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино… Все, навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї… краси вірності, той не жив по-справжньому…» - писав фронтовик, молодий Олесь Гончар у романі «Прапороносці». (Тимощук Д.)
Повертаючись сьогодні обличчям до нашої історії,ми з глибокою вдячністю схиляємо голови перед бійцями Радянської армії і воїнами УПА. Українські повстанці, обороняючи рідну землю виявили приклади героїзму та самопожертви. Їх мета у присязі вояка Української Повстанської Армії визначалась так: Боротися за повне визволення всіх українських земель та українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу…
Кожне молоде серце сьогодні і завжди повинно берегти пам ять про всіх, хто відстояв державу в тій страшній війні. Берегти шанувати ,і стояти на прадідів, берегти, шанувати і стояти на варті, щоб ніколи не повторилась та біда, яку пережив народ у 1941-1945 роках. (Музичук Б.)
Сторінка п’ять
Сучасність.
Та не обов’язково аби виявити відданість своєму народові, потрібна війна . Завдяки нашим пожежникам, військовослужбовцям різних підрозділів, що віддали своє життя, гасячи пожежу на ЧАЕС, вона не стала вселенським лихом. Якщо б не наші українські герої, наслідки були б значно страшніші.
(Крисюк В.)
Чорнобиль, полин-трава.
Чорнобиль- урок мужності й стійкості людей залізної волі, нездоланної сили духу, чистої совісті. (Дубицький В.)
Грізної ночі 26 квітня 1986 року пожежники першими прийняли вогонь на себе і стали на повний зріст проти атомної біди. На грані життя і смерті, ризикуючи собою, сміливці перекрили шлях розбурханій стихії.
Начальник воєнізованої пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС Леонід Петрович Телятников та його мужні побратими – справжні патріоти, Люди з великої літери. Не можна не захоплюватись їхньою відвагою, витримкою, сміливістю, високими моральними та фаховими якостями. В даному випадку можна згадати слова М. Горького: «В житті завжди є місце подвигам.» Чорнобильські пожежники – лицарі без страху і докору, без щонайменших вагань вийшли на жорстокий поєдинок з вогняним шквалом і в екстремальних умовах погасили пожежу на атомній станції. (Чирук А.)
Уривок з книги Леоніда Даєна «Чорнобиль – трава гірка» с.175
Вірш «Лебеді материнства» В. Симоненка
(Чирук А.)
Підведення підсумків.
Вправа метод «Прес».
| 
