Тип уроку: лекція з елементами бесіди.
Обладнання та засоби навчання: підручники, наочні зображення.

ХІД УРОКУ
1. Організаційна частина. (5.. хв)
1.1 Перевірка наявності учнів.
1.2 Перевірка готовності учнів до занять.

2. Формування нових знань. (25..хв; фр.)
2.1     Актуалізація опорних знань учнів. .   
2.2    Повідомлення теми та освітньої мети.
2.3    Перелік питань до розгляду.
1. Загальні відомості про з'єднання деталей.
Під час складання будь-якого виробу (автомобіля, металорізального верстата, радіоприймача, фотоапарата, велосипеда тощо) головним видом робіт є виконання різних з'єднань деталей. Складання двох чи декількох деталей можна виконати у вигляді нерухомого чи рухомого з'єднання їх. Нерухомо з'єднані деталі зберігають незмінне взаємне положення, а рухомо з'єднані спряжені деталі мають змогу певного взаємного переміщення.
Крім того, з'єднання деталей у виробі можуть бути нерознімними (нерозбірними) чи рознімними (розбірними). Нерознімні з'єднання застосовують у тих випадках, коли при експлуатації виробів розбирання з'єднаних деталей не передбачено. Якщо за умовами експлуатації необхідно здійснювати розбирання з'єднань, їх виконують рознімними.
Рухомі з'єднання є розбірними (нерознімні рухомі з'єднання трапляються дуже рідко) і виконують їх за допомогою ходових різьб, а також спряженням сферичних і конічних поверхонь. Нерухомі рознімні з'єднання досить різноманітні: до них належать різьбові, шліцьові (зубчасті) і шпонкові з'єднання, а також з'єднання за допомогою штифтів та шплінтів. Нерухомі нерознімні з'єднання здійснюються різними способами: зварюванням, паянням, склеюванням, за допомогою заклепок, запресовуванням (чи напресовуванням), розвальцьовуванням і завальцьовуванням.
Способи здійснення та конструктивні особливості виконання з'єднань деталей можуть бути досить різноманітними. Але, незважаючи на існування цієї різноманітності, види спряження поверхонь з'єднуваних деталей надто обмежені.
Спряження деталей при їх взаємодії у будь-якому виробі здійснюється по циліндричних, конічних, сферичних, плоских і гвинтових поверхнях.
Циліндричні спряження найпоширеніші. Вони застосовуються у механізмах обертового і перетворювального руху — опорах валів, при установці втулок у корпусах, з'єднанні шківів чи зубчастих коліс з валами. З'єднання деталей по циліндричній поверхні можуть бути рухомими і нерухомими. На складальних кресленнях для таких з'єднань вказують: діаметр спряжених поверхонь і умовні позначення полів допусків отвору та вала, які утворюють посадку.
Конічні спряження використовують для трьох типів з'єднань: щільних (герметичних), рухомих і нерухомих.
Щільні, чи герметичні, з'єднання застосовують в арматурі трубопроводів (пробкові крани), у клапанних пристроях різних регуляторів, насосів тощо. Прикладом рухомих конічних з'єднань є опори шпинделів металорізальних верстатів у підшипниках ковзання. Нерухомі конічні з'єднання використовують при посадці хвостовиків різальних інструментів, при установці конічних штифтів  тощо. Спряжені конічні поверхні деталей мають одну і ту ж конусність, або кут конуса, який дорівнює 2α.
Під час конструювання деталей, які з'єднуються по конічній поверхні, передбачають можливість затягування конуса у конічному отворі. Таке затягування внутрішнього конуса досягається за рахунок зменшення базової відстані S (відстань між основами зовнішнього і внутрішнього конуса.
Спряження по сферичній поверхні утворює тільки рухомі з'єднання, які застосовуються у конструкціях клапанів, шарнірах, самоустановлюваних опорах, кульових з'єднаннях трубопроводів тощо.
Плоскі, чи пазові, спряження складаються звичайно з двох паралельних чи похилих площин, де дві взаємозв'язані площини однієї деталі охоплюють дві площини іншої. При цьому спряження деталей здійснюється по плоскій поверхні. Площини охоплювальної деталі утворюють паз найчастіше прямокутного профілю. Профіль перерізу охоплюваної деталі відповідає профілю паза. При цьому спряжувальним розміром з'єднання є ширина паза. Прикладами такого спряження може бути спряження поршневих кілець по ширині у пазах поршня, спряження типу «ластівчин хвіст», а також шпонкові та шліцьові з'єднання.
Спряження по гвинтовій поверхні утворює різьбове з'єднання. Таке з'єднання одержують внаслідок загвинчування двох деталей зі зовнішньою і внутрішньою різьбою. Залежно від типу різьби, яка є на спряжуваних поверхнях, різьбове з'єднання може бути кріпильним (нерухомим) чи рухомим. Для того, щоб утворити нерухомі різьбові з'єднання, застосовують деталі з метричними і трубними різьбами. За допомогою трапецеїдальної, упорної чи прямокутної різьби здійснюються рухомі різьбові з'єднання. Конструктивно таке з'єднання є різьбовою парою.
Одна з деталей різьбової пари, яка має зовнішню різьбу, називається ходовим гвинтом, інша (з внутрішньою різьбою) — гайкою. Використання ходових різьб забезпечує вільне переміщення однієї деталі по іншій. За допомогою ходової різьби здійснюється переміщення рухомої частини добре відомого всім пристрою — лещат.
Рознімні з'єднання. Характерною особливістю рознімних з'єднань є те, що вони допускають розбирання і повторне складання з'єднуваних деталей без їх руйнування і пошкодження. До головних різновидностей рознімних з'єднань деталей належать:
різьбові з 'єднання, які одержують нагвинчуванням однієї деталі на іншу чи за допомогою стандартних деталей з різьбою;
шпонкові з'єднання, що утворюються за допомогою деталей певної форми, які входять одночасно у паз вала та у паз охоплюючої його деталі;
зубчасті (шліцьові) з'єднання — спряження втулок з валами, які утворюються за допомогою виступів на валу і западин такого ж профілю у втулці;
з'єднання за допомогою штифтів — деталі циліндричної чи конічної форми, які забезпечують точну фіксацію взаємного розміщення спряжуваних деталей чи попередження можливості перевантаження з'єднання.
Нерознімні з'єднання. Характерною особливістю нерознімних з'єднань є відсутність можливості роз'єднати їх без руйнування чи значного пошкодження з'єднуваних чи з'єднувальних деталей.
До головних різновидностей нерознімних з'єднань належать:
з'єднання заклепками — металеві стержні з головками, які вставляються в отвори з'єднуваних деталей і розклепуються у цьому положенні;
зварні з 'єднання, де жорсткий зв'язок між деталями виникає внаслідок плавлення металу;
з'єднання паянням, коли деталі у нагрітому стані скріплюються одна з одною за допомогою додаткового легкоплавкого сплаву (припою);
клейові з'єднання, які здійснюються за допомогою тонкого шару швидко твердіючого складу (клею).
До нерознімних з'єднань також зачисляють з'єднання запресовуванням, розвальцьовуванням чи завальцьовуванням, з'єднання зшиванням, посадки з натягом та інші. Останнім часом часто використовують комбіновані нерознімні з'єднання — клеєзварні та клеєзаклепкові.
2.    Різьба, її зображення і позначення.
З'єднання за допомогою різьби належать до найпоширеніших. Деталі з'єднують як за допомогою різьби, утвореної на їх поверхнях, так і за допомогою кріпильних деталей з різьбою.
Різьба — це утворені на зовнішній чи внутрішній поверхні однакові за формою і розмірами гвинтові виступи і канавки.
Залежно від профілю гвинтового виступу чи канавки різьби бувають трикутні, (а), трапецеїдальні (б), прямокутні (в) та ін. Для з'єднання деталей у виробах найчастіше застосовують різьбу трикутного профілю з кутом при вершині 60° — її називають метричною.
Зображувати різьбу такою, як ми її бачимо дуже складно, тому на кресленні це роблять спрощено — умовно. Незалежно від профілю різьби її умовне зображення завжди однакове.
На .зовнішній поверхні (на стержні) по зовнішньому діаметру різьбу зображують суцільними лініями як на вигляді спереду, так і на вигляді зліва. Лінії, що відповідають внутрішньому діаметру різьби, проводять суцільними тонкими, причому на вигляді зліва проводять дугу, яка приблизно дорівнює 3/4 кола, розімкнутого в будь-якому місці, але не на центрових лініях. Фаску на вигляді зліва не показують.
Різьбу на внутрішній поверхні (в отворі) показують суцільними тонкими лініями по зовнішньому і суцільними товстими — по внутрішньому діаметру. Фаску на вигляді зліва не показують. Зверніть увагу, що штриховку в розрізі завжди доводять до суцільної товстої лінії.
Різьба, показана як невидима, зображується штриховими лініями і по зовнішньому, і по внутрішньому діаметрах.
За умовним зображенням неможливо визначити форму і розміри різьби. Тому тип різьби і її основні розміри — зовнішній діаметр і крок показують на кресленні написом — умовним позначенням. Метричну різьбу позначають літерою М, розміри вказують у міліметрах. Наприклад, напис М20×1 означає: різьба метрична, зовнішній діаметр 20 мм, крок 1 мм (малий крок у позначенні наводять, а великий ні). Позначення різьби, як правило, відносять до її зовнішнього (більшого) діаметра.

3. Закріплення знань. (5.хв;………..)
1.    Чому різьбу на кресленні зображують умовно?
2.    Чим відрізняється умовне зображення різьби на стержні від умовного зображення різьби в отворі?
3.    Для чого на стержнях і в отворі з різьбою виконують фаски?
4.    Для чого наводять умовне позначення різьби на кресленні?
5.    Чим відрізняються між собою умовні позначення метричної різьби з малим і великим кроками? Наведіть приклади.
6.    Від якого діаметра слід проводити виносні лінії для позначення різьби?
5. Підведення підсумку заняття. (10.. хв)
5.1   Домашнє завдання: §12.1, §12,2 с.165 – 167.