Одна з умов існування нації — це можливість донести підростаючому поколінню культурно-історичні традиції минулого.
Залучення підлітків до національної культури сприяє усвідомленню ними своєї етнічної незалежності, засвоєнню національних цінностей, утвердженню національної гідності, розвитку почуття відповідальності за подальшу долю своєї держави, що загалом можна визначити одним поняттям — “національна самосвідомість”.
Національна самосвідомість народу — це відносно стійка система уявлень про себе, свою культурно-історичну самобутність, особливості свого світовідчуття і світорозуміння, мислення, емоцій, волі, практичної діяльності. Вона спонукає до конкретних справ, дій в інтересах розвитку рідного народу, підвищення його матеріального добробуту, рівня культури. Необхідно стимулювати кожного підлітка замислюватись над запитаннями: “Хто я?”, “Якими були мої предки?”, “Якою була їхня свідомість, духовність?”. Шукаючи відповідь на подібні запитання, юнак чи дівчина шукатимуть сутність свого національного “Я”.
Завдяки національній свідомості людина глибше розуміє свій народ, його історіюююю, культуру й духовність, а також свої якості, здібності й можливості, виробляє основні напрями своєї діяльності, накреслю й успішно утверджує свою життєву позицію.
Під вихованням самосвідомості та національно-культурних традиціях требе розуміти процес відтворення в наступних поколіннях тих кращих рис і якостей, які були вироблені й перевірені українським народом упродовж усього періоду свого існування.
Національно-культурні традиції є унікальним педагогічним явищем. Це — святині народу, те, чим він керується. В.О. Сухомлинський писав, що душа не може жити без святині. Він називав традиції “живим, вічним джерелом педагогічної мудрості, зосередженням духовного життя народу”.
Засвоєні й примножені не одним поколінням, відшліфовані тисячолітнім досвідом народні традиції несуть у собі духовні та моральні цінності, що мають велике значення для сучасної системи навчання й виховання. Звичаї — це загальноприйняті правила, які здавна існують у громадському житті та побуті народу, це втілені в рухи й дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру народу, що в свою чергу впливає на процес впровадження в неї народної творчості. Звичаї охоплюють усі царини громадського та суспільного життя. В усіх народів світу існує повір'я:” Той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом”. Він блукає по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, він не може вкоренитися на жодній землі, бо його духовне коріння підрізане, - він загублений для свого народу.
Наш великий Кобзар Т. Шевченко, звертаючись до України, як до матері, яка вічно страждає, питається:
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок не певних
Звичаю не вчила?
Як бачимо з цих слів, вчити дітей звичаїв необхідно одночасно з вивченням першої молитви. Перед вчителями — предметниками стоїть одне з найпочесніших завдань — передавати школярам неосяжне море народної мудрості, розкривати душу великого народу українського, надавати відомості про його минуле, пов'язувати його історію з сучасністю і пояснювати важливість звичаїв для майбутнього.
Визнаний педагогог Г. Ващенко акцентує свою увагу на педагогічні ролі традицій у житті та розвитку нації. Характеризуючи традиції, він правильно і образно порівнює їх значення в розвитку людства з роллю пам'яті в житті окремої людини, бо тільки попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосуватися до умов і боротися за своє існування. “ Через це,- вважає педагог, - молодим поколінням не треба започатковувати культурний рух: їм залишається продовжувати й удосконалювати те, що здобули предки ”.
Зарадити справі може сучасна система освіти, яка ґрунтується на національній основі, дає змогу залучати до процесу навчання та виховання ідеї національної філософії, народні ідеали та традиції, звичаї, обряди, декоративно - ужиткове мистецтво.
Слід визначити, що багато предметів загальноосвітнього циклу мають можливість впроваджувати названі ідеї у свій зміст.
Особливе місце в процесі формування національної самосвідомості, засвоєння учнями особистісних цінностей та створення на основі цього конкретних переконань і поглядів відводиться загальноосвітньому предмету “ Трудове навчання ”, який ознайомлює учнів із виробництвом як складовою навколишнього середовища, з різними видами декоративно - ужиткового мистецтва.
Зміст чинної програми з трудового навчання має невичерпні можливості щодо формування творчої особистості: високої духовності, національної самосвідомості учнів.
Не випадково К. Ушинський підкреслював, що кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови, культури - це вивчати традиції народу, його фольклор, побут, історію.
Сучасна концепція національного виховання молоді передбачає формування рис громадянина України, які включають у себе трудову культуру, розвиток індивідуальних здібностей, готовності до праці. Молода людина має усвідомити, що працелюбність — найхарактерніша риса українського народу. Таким я бачу основне завдання уроків трудового навчання в школі. У процесі трудового навчання відбувається формування особистості, спрямованої на вироблення діяльності в умовах ринкових стосунків, розвиток необхідних для цього якостей.
Декоративно-ужиткове мистецтво є невід'ємною складовою народного мистецтва, яке розвивалося в народі, було пов'язане з його побутом, працею та справляє, як стверджують науковці, надзвичайно великий вплив на свідомість. Виховна цінність народного мистецтва полягає в тому, що виховання та розвиток особистості відбувається невимушено і природно в контексті життя народу, сім'ї, школи. Тому декоративно-ужиткове мистецтво ( вишивка, в'язання, бісерне рукоділля, розпис тканини, різьблення, ліплення з глини тощо) є найближчим для кожної дитини і за певних умов може стати основою духовного становлення особистості.
Основними напрямами впливу на національну свідомість підлітків можуть бути :
надання учням історико-культурної інформації на заняттях з декоративно- ужиткового мистецтва;
залучення учнів до науково-дослідницької діяльності;
залучення учнів до факультативних занять із народознавства та таких видів декоративно-ужиткового мистецтва, як :писанкарство, бісерне рукоділля, художній розпис, ліплення з глини тощо;
орієнтація учнів на самостійне вивчення культури та побуту українського народу.
Досвід показав, що позитивних результатів у вихованні школярів можна досягти в разі поєднання таких шляхів реалізації цієї мети:
введення відомостей національного спрямування безпосередньо у структуру уроків трудового навчання, на яких вивчається декоративно-ужиткове мистецтво;
організація факультативних занять, спецкурсів,гуртків,а також відповідних виховних заходів з метою глибшого ознайомлення з елементами національної культури;
орієнтація учнів на самостійне вивчення культури та побуту українського народу;
відвідування краєзнавчих музеїв;
організація зустрічей із народними майстрами декоративно-ужиткового мистецтва;
проведення тематичних виставок;
нетрадиційні уроки;
українські вечорниці;
творчі проекти.
Використання елементів народознавства на уроказ трудового навчання можна здійснювати різними засобами, а саме: словесні, як засіб активізації у сприйманні матеріалу, бесіди про звичаї та обряди, символіку у вишивках, бесіди про народні пісні, їх походження та побутування, які переплітаються між собою, бо все це народна творчість: і пісні, і вірші, і приказки, і народні ремесла. І такі уроки завжди сприятимуть відродженню культури українського народу. Наприклад, до заняття у 5 класі на тему: “Значення хліба в харчуванні людини. Приготування бутербродів ” учні шукають у книгах прислів'я, приказки, загадки про хліб й оформляють в альбомах із трудового навчання відповідні сторінки. Наприклад:
Приказки:
Хліб — усьому голова.
Без хліба суха бесіда.
Коли хліб, тоді й розум.
Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.
Зима без снігу, літо без хліба.
Сій вчасно, вродить рясно.
Уже стало традиційним проводити позакласний захід “Хліб — усьому голова”, “ Вклоняймося хлібу — він святий ”. Під час таких занять учні не лише розумом, а й серцем проймаються споконвічною любов'ю до землі, природи, праці. Народні прислів'я та приказки вражають нас своєю влучністю, лаконічністю, багатством змісту. Наприклад:
Без труда немає добра.
Праця людину годує, а лінь марнує.
Щоб людиною стати — треба працювати.
Людина народжується для праці, а птах для польоту.
Бджола мала, а й та працює.
Народ — трудівник завжди осуджує лінощі. Основою життя суспільства є праця. Тому школа формує в учнів працьовитість, творче господарське ставлення до природи, народного багатства, результатів праці. Оскільки працьовитість як компонент трудової культури виховується працею,то поряд з трудовим вихованням велике значення має використання трудових традицій українців-ремісників, творців прекрасного. Вивчення народознавства сприятиме формуванню уявлень учнів про особливість трудової культури українського народу, ознайомлення з його трудовими надбаннями та цінностями, націлить на правильне розуміння праці в житті людини. Життя українського народу, його добробут упродовж століть були пов'язані з працею, в яку він вкладав не лише кров і піт, а й пісню й душу. На уроках учитель має довести до свідомості учнів, що праця — це джерело всіх цінностей і багатств, що кожна людина працею робить внесок у розвиток народного господарства, множить багатство своєї країни й закладає підвалини власного добробуту, а потім лише отримує його лише на належному рівні. Звичайно, праця дітей у шкільній майстерні відрізняється від праці дорослих, тому що останні створюють матеріальні й духовні багатства, а учні тільки вчаться це робити. І все ж дитина дуже гордиться тим, що виріб ( серветка, спідниця, фартух та ін.), зроблений її руками, може бути корисний.
Народне декоративно-ужиткове мистецтво живе на основі спадковості як колективна художня діяльність. Воно безпосередньо входить у сферу матеріальної й духовної культури народу. Одяг, вишивка,художнє плетіння, мереживо — усе це види декоративно-ужиткового мистецтва. У педагогічній діяльності досліджується їх вплив на формування національної самосвідомості дітей на уроках трудового навчання, прагнення прищеплювати любов і пошану до народних традицій, звичаїв та обрядів, інтерес до історії, культури українського народу, потреба вдосконалювати свої вміння та знання в подальшій творчій діяльності на благо незалежної України. Ці види народного мистецтва є невід'ємним елементом традиційно-побутової культури українського народу і є природним та повсякденним оточенням людини, середовищем, яке не лише захоплює, а й з ранніх років учить бачити красу, викликає прагнення прилучитися до прекрасного, до мистецтва.
Досвід роботи показав,що вивчення декоративно-ужиткового мистецтва таким чином стає справою,яка відповідає вподобанням та потребам учнів. Адже, праця виховує саме тоді, коли вона усвідомлюється як потреба, а не як повинність. Дуже цікаво проходять уроки, якщо діти із задоволенням виконують роботу,- вишивають серветки, вишивають, шиють спіднички, сукні або дрібнички домашнього вжитку. Це додає їм стимулу творити щось нове. Такі уроки виховують у дітей працелюбність, естетичні погляди та смаки. Це можливо завдяки засвоєнню учнями народних традицій( їх змісту, розуміння самого мистецтва як духовної цінності, пов'язаної з природою, людиною, культурно - історичним середовищем). Тому на уроках та в позаурочний час потрібно намагатися розкрити перед учнями історичні витоки й роль нородної творчості, художніх ремесел в матеріальному житті суспільства, розвивати художньо-творчі задатки дітей, прищеплювати навички та вміння різних видів художнього ремесла. Так, під час ознайомлення учнів із матеріалами та інструментами для вишивання й шиття доцільно використовувати загадки. Джерело загадок невичерпане. Досвід показує, що їх можна запозичувати з невичерпної криниці народної творчості. Наприклад:
Вона, тоненька і міцна,
Латає кожухи і свитки.
Як зветься штука чарівна
Це, звичайно ж ... ( Нитка).
Ой, що ж то за диво
Таке гостре й тонке?
А хвостик, як шило!
( Голка).
Шию я і вишиваю,
Хоч одну лиш ніжку маю,
Але все зробить встигаю
( Голка).
Чорні, білі, кольорові,
Шити все вони готові:
Плаття, шапки, рушники -
Допоможуть вам...( Нитки).
Що це, кожен відгадає,
Гострі-гострі, леза має.
І тканину, і нитки
Ріжуть, ріжуть на куски.
( Ножиці)
Шила швачка, вишивала,
Геть тканину постягала,
Поколола пальця,
Бо не взяла ....( П'яльця).
Я маленький хлопчик,
Вилізу на стовпчик,
Буду помагати
Дітям вишивати.
(Наперсток)
При кожній слушній нагоді потрібно звертати увагу дітей на те, що фольклор — джерело знань про традиційні трудові заняття українського народу. Тоді учні зрозуміють, що народна творчість - найдавніший вид мистецтва. Корені його сягають у глибину віків, коли художня творчість ще не була віддалена від трудової та культурної діяльності.
Народознавство — це наука про культуру й побут народу, походження традицій, обрядів, свят,символів. Народознавчу роботу можна проводити в різноманітних формах: бесіди, дискусії, тележурнал, зустрічі з майстрами народних ремесел, екскурсії в краєзнавчий музей. Традиційно щороку доцільно організовувати виставку кращих робіт учнів. Під час бесід демонструють різні тематичні альбоми, оформлені роками гуртківців. Регулярно актив кабінету готує стіннівки, як до державних свят, так і тематичні.
Невід'ємною частиною народознавства є народна педагогіка. Вона створювалась протягом століть, перевірялась досвідом багатьох поколінь. Аналізуючи тематичне планування модуля “ Проектування виробів із текстильних матеріалів ”, до народознавчого можна віднести цілий розділ “Технологія виготовлення вишитих виробів ”. Навіть своєю назвою він розкриває поставлені перед учителями завдання. Ця тема дає змогу зробити коротенький екскурс в історію українського народу, прилучитися до культури, традицій і звичаїв. Ось перелік обов'язкових тем:
Інструменти й матеріали для вишивання. Початкові шви.
Поряд із вивченням різних видів швів, класифікацією технік вишивання, видів орнаменту, поясненням правил перенесення малюнка на тканину розкривається краса й неповторність декоративно-ужиткового мистецтва — української народної вишивки. Багато поколінь майстрів створювали художнє оздоблення виробів вишивкою. І зустрічі з такими майстрами мають для національного виховання молоді велике значення.
Робота з вишивання не лише цікава, а й корисна для дітей, вона має загальноосвітнє й виховне значення. Під час занять із вишивання учні набувають певних трудових умінь, оволодівають доступними їм прийомами ручного шиття, навчаються осмислювати свою роботу працюючи індивідуально. Водночас це сприяє розвитку художнього смаку, навчає оцінювати художні якості речей, прищеплює любов до народних ремесел.
Наявність варіативної складової частини чинної програми з трудового навчання створює сприятливі умови для практичної діяльності учнів відповідно до їх нахилів, бажань, методичної бази майстерні, виробничого оточення, регіональних традицій, народних промислів. Варіативна частина розрахована на 18 годин у кожному класі. Реалізується вона у вигляді проектів. Як продовження розділу “ Технологія виготовлення вишитих виробів ” додатково можна використовувати з варіативної складової частини 18 год. із програми “Українська народна вишивка ”. Ці додаткові години дають учням змогу закріпити вже вивчений теоретичний матеріал. Така робота закінчується захистом творчого проекту. Форми захисту використовую різні: організація шкільних виставок, наукової конференції, демонстрування моделей, проведення українських вечорниць або ярмарки-продажу.
Під час проектування вишитого виробу, ознайомлюючись зі зразками виробів декоративно-ужиткового мистецтва з різних джерел, учні переконуються, що ще в глибоку давнину люди навчилися створювати нескладні малюнки з умовних знаків-символів, де кожна фігура чи лінія мала певне значення. У вишивці закладений глибокий зміст світосприйняття Всесвіту (Землі, Сонця,Життя). Під час уроків учням нагадується, що хрестики, візерунки, магічні узори втілюють у собі символіку України. Таким чином розкривається ставлення українського народу до таких філософських категорій як народження, смерть, осмислення свого місця під сонцем.
Ось, наприклад, калина - дерево українського роду. Колись вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. Тому й називається Сонце-колом. А оскільки плоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду:
У полі калина,
У полі червона
Хорошенько цвіте.
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося.
Після ознайомлення з символікою, орнаментальними традиціями та законами кольорознавства діти під час проведення практичної роботи намагаються вкласти в неї глибокий зміст. Їхній фантазії немає меж. Колір у творах декоративно-ужиткового мистецтва виконує комунікативну (поділ, акцентування, об’єднання та інша організація візуальної інформації), пізнавальну (кольорові символи і знаки) і виражальну функції. Саме остання активно впливає на художню образність створених учнями виробів, викликаючи в них відповідні емоції та естетичні почуття.
Використання творів художньої літератури на заняттях із ручної вишивки допомагає учням усвідомити значення оволодіння цим ремеслом; практичне застосування вишивки дає можливість більше дізнатися про колорит вишивок. Наприклад:
...по білому білим шила
інеєм рубила
Сорочку чумаченьку,
Що вірно любила.
Визнаємо відразу, що така кольорова гамма характерна для Полтавщини, а ще:
Вишивала мати, вишивала,
До листка листочок викладала,
А між ними цвіт голубуватий.
Простелявся барвінок хрещатий,
Виростав барвінок зелененький,
І дивились з нього очі неньки.
І з цього уривка діти дізнаються про особливості рослинного орнаменту. Багато символів має наша Україна. Постійно згадую, що є й верба, й калина, й тополя, й писанка. Але найважливіший символ України — це рушник — символ єдності, любові до рідної землі, матері, коханої дівчини, символ працелюбності нашого народу. Його можна порівнювати з українською піснею, тільки вишитою на полотні нитками. Як не згадати легенду про кольори (червоний та чорний), характерний для українських вишивок. Бо пов’язані вони з жіночою тугою за своїми чоловіками. Як звучить у пісні:
Два кольори мої,
Два кольори:
Червоне — то любов,
А чорне — то журба.
Рушник — один із найновіших атрибутів українського побуту й невід’ємний атрибут традиційних свят в Україні. Він є ознакою української гостинності. Як же не пов’язати це з літературою, бо всі пам’ятають:
На рушник розшитий
Хліб кладемо з сіллю,
Щоб легкі дороги
Славили країну.
Заняття ручною вишивкою в певних педагогічних ситуаціях сприяють формуванню навичок самостійної роботи, яка ґрунтується на пошуково-дослідних завданнях. Захист творчого проекту розкриває перспективу для розумової дії, гарантує вольову сферу особистості, надає можливості творити, сприяє виникненню нових задумів, планів. Під час творення й виготовлення виробув учнів виникає необхідність в опануванні нових прийомів, поглибленні знань, закріпленні вже набутих навичок. Під час такої діяльність поглиблюють пізнавальні інтереси виникає потреба в творчому втіленні власних ідей. У процесі самостійної роботи учні стикаються з невідомими для них явищами, прийомами оздоблення виробів, поєднанням кольорів. Це вимагає включення в роботу мозку, щоб розкрити й опанувати невідоме. Тому під час занять вишивкою відбувається розвиток розумових здібностей. Діти при цьому максимально використовують свої знання, вміння та навички. Тому в своїй практиці багато уваги приділяю створення оптимальних умови для активізації творчої самостійної діяльності.
Дуже важливим виховним моментом буде те, що діти на прохання вчителя принесуть вироби, які зберігаються в їхніх родинах,і розкажуть під часу уроку про своїх рідних, які виконували ці вироби. Це сприятиме виробленню в дітей почуття гордості за свою родину й бажання бути гідним її. Ознайомившись із теорією декоративно-ужиткового мистецтва і використовуючи знання, вміння та навички,набуті у процесі трудової діяльності на уроках трудового навчання,учні повинні виконати самостійну творчу роботу(творчий проект). Це розкриває перспективу для розумової дії, надає можливість створити,сприяє виникненню нових задумів. Бажання виготувати оригінальний виріб створює умови активного потягу до знань, потребує пізнати щось нове. Таким чином,учень опрацьовує спеціалізовану літературу, відвідує музеї,виставки,шукаючи не відоме,а потім,узагальнюючи здобуті знання,втілює задум у життя. Особливої уваги потребує сам процес виконання учнем творчого завдання. Адже відомо,що людина в процесі створення матеріальних цінностей творить саму себе. Створених на уроках трудового навчання виріб може бути представлений на звітній виставці та міському конкурсі дитячих творчих робіт. Тому важливо запровадити нетрадиційні уроки (урок - екскурсія, урок-диспут, урок-захист творчої роботи). Їх завдання-новизною структури,змісту й методів проведення викликати в учнів інтерес до навчальної праці.
Отже,чергування традиційних уроків із відносно стійкою структурою з уроками нестандартними підвищує рівень розумової працездатності учнів. Особливо корисно проводити нестандартні уроки після засвоєння учнями навчальної програми. Практика переконує,що урок обґрунтування творчої залікової роботи є ефективнішим за звичайне практичне заняття , а урок-захист - продуктивнішим, ніж підсумковий.
З метою ефективнішого проведення рівня виконавчої майстерності учнів на уроках праці треба запровадити урок-захист творчих робіт. Цей урок спрямований на узагальнення та систематизацію вивченого,перенесення знань,умінь та навичок у нестандартні умови. Учні представляють для оцінювання власні вироби та реферати,виконані на зразок пояснювальної записки. Разом з тим вони демонструють роботи прабабусь та бабусь,які стали сімейними реліквіями. Це дає змогу учням відчути взаємозв'язок поколінь,ритм життя,побачити,як змінюється демократично - ужиткове мистецтво з плином часу та розвитком суспільства.
Урок-захист творчих робіт також пов'язаний зі змагальністю,адже на ньому визначаються найкращі роботи,які будуть представлені на шкільній звітній виставці та міському конкурсі дитячих творчих робіт.
Відповідна оцінка викликає певні емоції,які в майбутньому стають мотивом для вдосконаленням своєї особистості й спонукають до заглиблення в джерела національної культури,створює передумови для виконання дітьми справжніх високохудожніх творів декоративно-ужиткового мистецтва. Створений виріб викликаючи в учня почуття гордості за свої творчі досягнення,формує усвідомлення власної гідності, інтерес до національно культури,стає на перешкоді недобрим помислам і вчинкам людини праці і побуту.
Таким чином, заняття декоративно - ужитковим мистецтвом мають розвиваючу і виховну спрямованість, виступають ефективним засобом формування в учнів моральних якостей та художньо-естетичного смаку,сприяють виявленню творчого потенціалу й дають можливість реалізуватися творчій індивідуальності школяра
